Are You New User

Вони голодували за ґратами. Чого домоглись попередники Сенцова? 11.06.2018

<img src="/ftp_upload/images/freesentsov.jpg" alt="#FreeSentsov" width="" height="" itemprop="image" /> — Вони голодували за ґратами. <br>Чого домоглись попередники Сенцова?
Фото: Facebook.com/SaveSentsov
#FreeSentsov

Анатолій Марченко, Орландо Сапата загинули, але таки домоглись свого

Український політв’язень Олег Сенцов 16 травня оголосив голодування. Кінорежисер, якого утримують окупанти, вимагає відпустити всіх українців, утримуваних у Росії та захопленому нею Криму. Сенцов готувався до цього кроку два місяці, відмовляючись від передач та фізично готуючи організм.

Голодування політв’язня триває вже третій тиждень. Лікарі говорять, що здорова людина може витримати до трьох місяців такого режиму. Та фізичний стан Сенцова викликав тривогу ще задовго до того, як він оголосив такий протест. Режисер вже почав отримувати підтримувальну терапію від медиків, що, за словами його сестри Наталі Каплан, зайвий раз говорить про те, що здоров’я Олега сильно похитнулося.

Тим часом голодування Володимира Балуха — іншого кримського політв’язня — триває вже понад 2,5 місяці. Він відмовився від їжі 19 березня на знак протесту проти вироку кримського «суду», який призначив кримчанину три роки і п’ять місяців колонії за нібито зберігання боєприпасів.

Оголосив безстрокове голодування у Росії і учасник акції протесту «Він вам не Дімон» Станіслав Зимовець. Чоловіка у липні минулого року засудили до двох років і шести місяців колонії загального режиму.

31 травня у Росії розпочав голодування політв’язень Олександр Кольченко.

Серія таких акцій не є випадковістю. Все відбувається перед проведенням Чемпіонату світу з футболу, який пройде у Росії вже у червні. Президент Петро Порошенко закликав міжнародну спільноту продовжувати тиск на Кремль після того, як Сенцов оголосив про голодування. Українські митці та спортсмени під час фіналу Ліги Чемпіонів закликали «весь футбольний світ» підтримати Сенцова.



Олег Сенцов

Олег Сенцов

Відповідні заяви з вимогою звільнити Сенцова та інших політв’язнів зробили високопосадовці Європи та США. Та поки що справа не зрушила з місця… На Петербурзькому економічному форумі Путін у відповідь на запитання французького журналіста про Сенцова єхидно сказав лише, що Олег «був засуджений за підготовку терактів», і порадив натомість перейматись долею російського пропагандиста Кирила Вишинського, затриманого в Україні.

Не завжди відмова від їжі закінчувалася для в’язнів перемогою. Інколи лише смерть могла вплинути на виконання вимог. «Главком» пригадує найбільш резонансі випадки голодувань на знак протесту.

Анатолій Марченко


Анатолій Марченко
Анатолій Марченко

Анатолій став останнім радянським дисидентом, який загинув за ґратами.

Вперше Марченко «взяли» у 1958 році за бійку, в якій він не брав участі. Був заарештований і засуджений до двох років ув’язнення у Карагандинському виправно-трудовому таборі. Саме після цього арешту починається відлік численних ув’язнень Марченка.

Відсидівши рік, Марченко утік з місць ув’язнення. Близько року переховувався, не маючи документів, перебивався випадковими заробітками, і в підсумку прийняв рішення тікати за кордон. Чоловіка затримали при спробі переходу державного кордону СРСР з Іраном. Дисидента засудили до шести років таборів за зраду Батьківщині. Саме під час другого ув’язнення Анатолій знайомиться з письменником Юлієм Даніелем, який вводить його в коло московської інакомислячої інтелігенції. Марченко і сам починає писати і вже у 1967 році у самвидаві друком виходить його перша книга «Мої свідчення», у якій він точно і безпристрасно описує своє перебування у радянських таборах.

Завдяки своїм книгам Марченко став помітною «антирадянською фігурою» того часу. Одне за одним слідували нові ув’язнення, радянська влада через популярність Анатолія у дисидентському середовищі, вимагала, щоб Марченко емігрував закордон. Проте на той момент Марченко вже мав інші плани, він не хотів покидати Радянський Союз і наполегливо йшов до мети.

Вшосте і востаннє Анатолій був засуджений у вересні 1981 року за антирадянську агітацію та пропаганду. Відчуваючи дух свободи, який вже витав Союзом, Марченко 4 серпня 1981 року оголосив голодування з вимогою звільнити всіх політв’язнів у країні. Голодування тримав 117 днів. Через 12 днів після виходу з голодування Марченко відчув себе зле, з в’язниці був направлений у місцеву лікарню, в якій і помер.

Смерть Марченка мала широкий резонанс у дисидентському середовищі СРСР. За однією з поширених версій, саме його смерть підштовхнула Горбачова почати процес звільнення ув’язнених, засуджених за «політичними» статями.

Радянські дисиденти Зоя Крахмальнікова і Фелікс Свєтов були одними з тих, хто повернувся із заслання завдяки кампанії зі звільнення політв’язнів. Їхня донька, оглядач тижневика The New Times Зоя Свєтова визнає заслугу Марченка перед радянським дисидентським рухом. «Безумовно, смерть Анатолія Марченка стала поворотним моментом у справі підписання Горбачовим амністії політичних в’язнів. І звільнення моїх батьків теж пов’язано з цим. Я дуже добре пам’ятаю цей день 23 червня 1987 року. Я тоді поверталася з пологового будинку, у мене народився мій третій син Тихон. Ми прийшли в квартиру з немовлям і сусідка сказала: «Тільки що подзвонили твої батьки із заслання, вони сказали, що їх звільнили». Через місяць-два вони повернулися в Москву.

У 1988 році Європейський парламент заснував Премію імені Сахарова. У тому ж році вона була посмертно присуджена Анатолію Марченку.

Боббі Сендс


Боббі Сендс (праворуч)
Боббі Сендс (праворуч)

Смерть Боббі Сендса під час Ірландського голодування 1981 року (відоме голодування в тюрмі Мейз, влаштоване членами Ірландської республіканської армії, які вимагали повернути їм спеціальний статус політичного в’язня – «Главком»), мабуть, стала найпомітнішою за всю історію подібних акцій протесту.

Практично все своє життя Боббі Сендс був членом Тимчасової Ірландської республіканської армії (створена в 1969 році в результаті розколу Ірландської республіканської армії на «Тимчасову» та «Офіційну». Саме «Тимчасова» була причетна до більшості терактів, скоєних на території Північної Ірландії та решти Великої Британії з 1972 по 1998 роки – «Главком»). Вона домагалась відокремлення Північної Ірландії від Сполученого Королівства Великої Британії та створення незалежної республіки, яка охопила би територію усієї Ірландії.

У 1972 році Сендс приєднався до Тимчасової Ірландської республіканської армії (далі ІРА – «Главком»). Вже у жовтні його було арештовано та висунуто звинувачення у володінні чотирма пістолетами, знайденими у його будинку. За рік Сендса вперше засудили до п’яти років позбавлення волі.

Після звільнення у квітні 1976 року він відновив свою активну діяльність у Тимчасовій ІРА. Сендс та інші члени організації спланували атаку на меблеву компанію «Балморал». Після вибуху відбулася перестрілка з поліцією, Сендс та його товариші були затримані та засуджені за зберігання зброї до 14 років ув’язнення.

В кінці 1980 року Сендса обрали командиром ув’язених членів Тимчасової ІРА у тюрмі «Лонг Кеш». Ув’язнені республіканці організували серію протестів, покликаних відновити їхній попередній спеціальний статус, який звільняв їх від деяких тюремних правил. Зокрема, вони вимагали повернути щотижневі побачення, право на помилування, а також ставлення до себе як до військовополонених.

1 березня 1981 року Сендс оголосив голодування членів Ірландської Республіканської армії. Протягом чотирьох місяців до акції приєдналися ще півтора десятка повстанців з ІРА, які перебували за ґратами.

За час голодування Сендс був обраний до британського парламенту від одного з районів Північної Ірландії, а інший голодувальник, Кіран Догерті, став депутатом парламенту Ірландії. Уряд консерваторів під керівництвом Маргарет Тетчер відмовилася виконувати вимоги в’язнів, тому в період з травня до серпня 1981 року один за одним померли десятеро з них, у тому числі обидва новообраних парламентарі.

У середньому голодування до смертельного результату тривало два місяці. Двадцятишестирічний Догерті встановив трагічний рекорд, протримавшись 73 дні. Ініціатор голодування Боббі Сендс помер через 66 днів. «Він сам зробив вибір, забрав у себе життя», — так відреагувала Маргарет Тетчер на його смерть.

Голодування призвело до радикалізації політики ірландських націоналістів і електоральному успіху в Реслубліці Ірландія партії Шинн Фейн (ірландська республіканська партія лівого спрямування, що виступає за єдину Ірландію – «Главком»).

Іром Чану Шарміла


(фото: Associated Press)
Іром Чану Шарміла (фото: Associated Press)

Індійська активістка не померла від голодування, проте запам’яталась світовій спільності найдовшим терміном своєї акції протесту.

Іром почала голодування у листопаді 2000 року, коли десять мирних жителів вбили солдати індійської армії в Маніпурі. Відмовляючись від їжі і води протягом 16 років, вона встановила рекорд найтривалішого голодування.

Жінка протестувала проти «Закону про особливі повноваження збройних сил», який діє на деяких територіях північно-східній Індії з 1958 року, і схожого закону в регіонах Джамму і Кашмір з 1990 року, які надають військовослужбовцям широкі повноваження, в тому числі право стріляти на ураження в певних ситуаціях і проводити арешти без ордера. Закон також надає співробітникам сил безпеки імунітет від судових переслідувань, надавши їм попередній дозвіл центрального уряду на їхні дії, що є майже унікальною ситуацією. Цей закон породив цілу серію досить жорстоких випадків, коли солдати на власний розсуд розбиралися з місцевими незгодними.

Іром більше 10 років тримали в ув’язненні і насильно годували через трубку в носі на підставі індійського закону, за яким спроба самогубства є злочином.

У 2014 році дві партії звернулися до неї з проханням брати участь в національних виборах, але вона відмовилася.

26 липня 2016 року Іром Шарміла оголосила, що вона закінчить голодування 9 серпня 2016 року. Вона також оголосила, що буде брати участь у виборах до законодавчих зборів штату Маніпур. Після цього суд звільнив її під заставу. Іром сказала журналістам, що хоче спробувати «іншу форму боротьби», оскільки вона «голодувала 16 років, але нічого цим не домоглася».

Першою їжею, яку Іром Чану Шарміла добровільно прийняла з 2000 року, стала ложка меду.

Проте Іром Шарміла так і не виграла виборів. Після оголошення результатів вона повідомила, що більше не братиме участі у виборах, але її партія «Альянс народного відродження і справедливості» продовжила боротьбу.

Орландо Сапата


Орландо Сапата
Орландо Сапата

Смерть кубинського дисидента через голодування трапилась в 2010 році. Його загибель привернула увагу ЗМІ, політиків і правозахисників і стала приводом для широкого обговорення ситуації з правами людини і політичними в’язнями на Кубі.

Сапата був членом «Альтернативного республіканського руху» і «Комітету національного громадянського спротиву».

Агенти політичної поліції заарештували Орландо 6 грудня 2002 року, йому було висунуто обвинувачення в образі органів влади. Сапата провів у в’язниці понад три місяці.

Через тринадцять днів після виходу на волю, він був заарештований знову під час розгону дисидентів. Цього разу його відправили до в’язниці в Камагуей. На момент арешту він вже брав участь у голодуванні, влаштованому Зборами з просування Громадянського суспільства. Голодувальники вимагали звільнення своїх політичних соратників.

У Камагуей Сапата відправився знову через звинувачення у образі органів влади, а також порушенні громадського порядку і непокорі. Після низки судових засідань Орландо засудили до 36 років в’язниці. Міжнародна організація Amnesty International заявила, що Сапата — політичний в’язень.

У грудні 2009-го Орландо почав нове голодування, цього разу Сапата протестував проти заборони кубинського уряду на носіння ним білого дисидентського одягу замість звичайної тюремної уніформи і проти неприйнятних умов життя ув’язнених.

Сапата відмовлявся приймати їжу у будь-кого, крім матері. Згідно із заявою «Кубинського демократичного управління», тюремна влада 18 днів протримала Орландо без води, що сильно підірвало здоров’я і знищило його нирки. Однак Сапата не перервав акцію. Його помістили в госпіталь Камагуей, там його годували внутрішньовенно, всупереч його волі.

16-го лютого стан в’язня погіршився, його перевели в шпиталь в Гавану. Там Орландо 23 лютого 2010 року і помер. Це стало першим випадком смерті противника кубинського режиму через голодування з 1972 року.

Після смерті Сапата Європарламент схвалив резолюцію із засудженням політики кубинського уряду. США і Єврокомісія зажадали від Куби звільнити політв’язнів.

Кілька дисидентів оголосили про готовність продовжити «смертельне голодування» з вимогою звільнення політичних в’язнів, які могли б не дожити до кінця свого терміну. Першим від їжі відмовився Гільєрмо Фаріньяс, у разі його смерті голодування готовий був продовжити один з лідерів кубинської опозиції Фелікс Бонні Каракос. Однак влада погодилася звільнити 52 дисидентів і дозволила їм покинути країну.

Мустафа Джемілєв


Мустафа Джемілєв (фото: Крим.Реалії)
Мустафа Джемілєв (фото: Крим.Реалії)

Радянський дисидент Мустафа Джемілєв, нині лідер кримськотатарського народу, оголосив голодування в 1974 році. За своє життя Джемілєв шість разів потрапляв до таборів за звинуваченням в антирадянській діяльності. В цілому за ґратами він провів близько 15 років.

Почавши голодувати в 1974 році на знак протесту проти свого арешту, лідер кримських татар протримався 303 дні, отримуючи примусове годування через зонд. У цей період ім’я Мустафи Джемілєва стало широко відомим за межами СРСР. В одному зі своїх листів, який в’язень зумів у 1975 році відправити з Омської слідчої тюрми своєму другові, він писав: «12 серпня стався такий інцидент. Зранку в камеру увійшов начальник в’язниці підполковник Суров. Він запитав, коли я збираюся закінчувати голодування, і почувши, що я не збираюся, накинувся з образами. Говорив, що він дізнався, який я негідник, і що наївно думати, ніби голодування допоможе мені вийти на свободу … «Якщо не підкориться — покарайте!», — наказав він черговому наглядачеві.

На початку 1976 року в закордонній пресі навіть з’явилася непідтверджена інформація про смерть Мустафи у результаті голодування, однак її було спростовано.

У лютому 1976 року академік Андрій Сахаров на адресу КПРС написав листа, де закликав вплинути на суд та відпустити Джемілєва. На судовий процес призначений на квітень до омського суду приїхало одинадцять родичів та друзів активіста з усіх куточків країни, а також академік Сахаров зі своєю дружиною.

У ході засідання суд засудив Джемілєва на два з половиною роки позбавлення волі. Після завершення засідання суду Джемілєв погодився завершити своє 303-денне голодування на прохання академіка Сахарова.

Надія Савченко


Надія Савченко
Надія Савченко

Нардеп Надія Савченко, яку звинувачують у спробі терористичного акту в Верховній Раді, цього тижня перервала чергове голодування.

Депутат добре відома тим, що перебуваючи у російській тюрмі декілька разів оголошувала голодування.Починаючи з 2014 року, Надія відмовлялась від їжі у знак протесту проти несправедливого суду, а пізніше – проти несправедливого вироку.

У 2014 році Надію полонили сепаратисти на Донбасі, пізніше її вивезли до Росії і звинуватили у вбивстві російських журналістів. Загалом, справа Надії у РФ тривала більше двох років. Нарешті 22 березня 2016 року суд засудив Надію Савченко до 22 років ув’язнення, а обмін Надії на співробітників ГРУ РФ Єрофеєва та Александрова офіційно відбувся 25 травня.

Своє найдовше, п’яте голодування в житті, Надія почала 13 грудня 2014 року. «Уже в цей день нічого не їла, тільки пила чай і каву. Але оформили голодування тільки 14 грудня. Перед тим обшукали тюремники всю камеру, вигребли всі продукти і відсадили від мене сусідку…», — писала Надія у власній книзі.

Голодування тривало 83 дні. За цей час Надія схудла більше ніж на 30 кілограмів. Саме ці акції протесту допомагали ЗМІ не забувати про Савченко та її справу і, можливо, цей розголос вплинув і на її звільнення.

Після затримання вже в Україні, перебуваючи у слідчому ізоляторі, Надія знову оголосила голодування. Та переривала його, щоб пройти тест на поліграфі. У стані голоду поліграф не може зафіксувати фізіологічні показники, які треба для проходження тесту.

Юлія Тунік, «Главком»


Джерело статті: “http://glavcom.ua/publications/voni-goloduvali-za-ratami-chogo-domoglis-poperedniki-sencova-502327.html”

Последнее от

Похожие материалы (по тегу)

Другие материалы в этой категории:

Проишествия

Редакция