Are You New User

Рибачук: Медведєв сказав мені: "Перестань. Все честно. Вы теперь власть, вот ваша половина за газ. Два миллиарда в год" 12.04.2018

Рибачук: На Майдані мене найбільше все-таки вразив дух студентів. Іде дощ. Вони сидять на бетоні, у плащах із целофану. Немов горобці. Їм по 17 18 років. І я розумів, що вони не підуть
Основною проблемою була черга з народних депутатів, які окупували трибуну. Мені сказали: "Олегу, якщо ви зараз їх не відведете, то не "Беркут", а ці депутати розженуть наш Майдан". Хтось із депутатів був п’яненьким

– Олегу Борисовичу, добрий вечір!

– Добрий!

– Ви були одним із найактивніших учасників Помаранчевої революції й скористалися її плодами. Не в тому розумінні, який вкладають у відому фразу про тих, хто робить революцію, і тих, хто користується її плодами. А в тому, що кілька років ви були у вищих ешелонах української влади. Я пам’ятаю ваші виступи на Майдані під час Революції гідності. Ви були активні на її початку, у 2013 році. Потім з інформаційного простору кудись зникли. І в підсумку посад не дістали і від активної політики дистанціювалися. Чому так сталося?

– Я був на тому Майдані, який називають Євромайданом, або "студентським Майданом". Рівно сім ночей. Саме по ночах. Я тільки прилетів із Криму. У мене відбувся тур, який я називаю "прощанням із Кримом". У житті іноді відбуваються такі речі, наче у голлівудських сценаріях.

– Містичні...

– Ледь літак із Сімферополя сів у Жулянах, я, як завжди, до телефона – а там ця новина, що хто хоче, хай приходить [на Майдан]. Я заїхав додому, а я живу за містом. Як відчував: узяв сумку, у якій у мене як у професійного борця зі злочинними режимами були...

– ...сухарі?

– ...необхідні речі. У першу ніч нас було дуже мало. Менше як десять людей. Деяких із Могилянки я пам’ятав за Помаранчевою революцією. Ми відразу проговорили кілька важливих речей.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– 21 листопада?

– У перший вечір. Коли я прийшов, основною проблемою була черга з народних депутатів, які окупували трибуну. Знайомі мені сказали: "Олегу, якщо ви зараз їх не відведете, то не "Беркут", а ці депутати розженуть наш Майдан". Хтось із депутатів п’яненьким був. Ми домовилися чесно: виступати по одному. Один депутат – один громадський активіст, ініціатор Майдану. Що важливо знати про зародження таких речей? У мене великий досвід польової кампанії. Мені потрібно було бути там корисним. Зібралися люди – і хто на що здатний. Були ті, хто знав, як організувати логістику, наприклад. У першу ніч, о другій ночі, нам оперативно доставили рішення суду про заборону ставити будь-які намети. Ми вирішили відійти до монумента. Розподілили функції. Я розумів, що наші публічні акції приваблюють журналістів. Дуже небезпечним був період із півночі до шостої ранку, поки не запрацює метро. Я взявся чергувати в цей період. Що відбувалося далі? Є кілька міфів. Не виключаю, що намагалися впливати на Майдан. Але що нам удалося зробити – пояснити, чому ми тут. Майдан і зараз є. Я там жодного разу не був, але він стоїть. Однак кияни чомусь не підтримують його. Тоді ми зрозуміли, що уряд і президент змінюють зовнішній курс. У нас було європейське майбутнє – і немає його. Особливо нічого в країні не відбувалося, і, як екс-віце-прем’єр із європейської інтеграції, міжнародник, я розумів, що світу буде не до нас. Тобто, якщо нам байдуже – значить, ми змирилися. Студенти швидко це зрозуміли. З’явилися школярі, які стояли біля метро з плакатиками: "Прийди на Майдан" і "Не йди з Майдану". І ми закликали киян: давайте, щоб нас кожен день ставало більше.

– Чому ви потім дистанціювалися?

– Усе пішло не так.

– "Все не так, ребята"?

(Усміхаються).

– Ми створили штаб, у ньому було кілька осіб. А потім він став таким, що я перестав до нього ходити. Дуже швидко у нас розростаються координувальні органи. Виникло запитання, коли стало зрозуміло, що Янукович не підписав Угоди [про асоціацію]. Метою акції спочатку було закликати його підписати. До мене звернулося багато лідерів студентських організацій, переважно львів’яни. Не дарма Путін їх не любить. І взагалі сприймають галичан як подразників. Це були львівські студенти, які навчалися в київських вишах. Вони самоорганізувалися. Я поклав на себе функцію допомоги студентам. Мене непокоїла безпека, особливо по ночах. Завів знайомства з міліціонерами. Усе ж я був екс-главою Адміністрації Президента, вони пам’ятали. Ми були голі й босі. Ти не можеш захиститися, якщо проти тебе планують...

Яценюк дуже намагався сподобатися. Нервував. Він загравав, але було видно, що контакту немає. Тягнибок – теж. А Кличко просто розгубився. Його ледь не освистали

– Куди ви зникли?

– Де виник конфлікт? У тому, що дуже ображалися депутати. Приходили до мене батьки [студентів], казали: слухайте, це наша акція, давайте, щоб не закривали тут усе прапорами. Ми хочемо підтримки, але щоб це не була звичайна, заполітизована акція, де звучать одні й ті ж шаблони. Можливо, це була помилка. Але, правда, дуже багато говорили: ми не хочемо, щоб нас, є таке українське слово, "юзали" партійні організації. Молодь особливо була нетерпима. Студенти створили раду. І я пам’ятаю, як депутати, та ж Олександра Кужель... "Вовчиця" [Олега] Винника хіт, так?

– Винник на вашому місці сидів, співав тут...

– Ось як! (Усміхається). І вона, як вовчиця, на мене... [Сергій] Пашинський – окрема пісня...

– Пашинський теж гостював.

– У мене було кілька розмов з Арсенієм Яценюком. Було троє лідерів опозиції. Яценюк, [Олег] Тягнибок і...

– Кличко?

– ...Віталій Кличко, так. Ми запрошували політичних лідерів. Неправда, що їм не можна було приходити. Але студенти очікували чогось нового. Я можу плутатися в днях... Звернув увагу, що пам’ять така підступна. Але я ніколи не забуду той завершальний концерт. Ми за традицією запросили рок-музикантів, щоб підтримати дух. Було 10–15 тисяч молоді з усієї України. Дивовижна аудиторія! На концерт запросили Яценюка, Тягнибока і Кличка. Яценюк дуже намагався сподобатися. Я стояв поруч, бачив, як у нього ходять жовна. Нервував. Він загравав, але було видно, що контакту немає. Тягнибок – теж. А Кличко просто розгубився. Його ледь не освистали. Вони не могли цього не відчувати. Була відчутна прірва між аудиторією, вік якої 17–18 років, і "матьорими" політиками, яким не запалити. Мабуть, у цьому деградація українських політиків, які звикли говорити перед аудиторією, яка своя наперед. А тут – просто прірва.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви їм про це говорили?

– Ну, до того часу вони зробили дивну річ – другий Майдан, на Європейській площі. Там усе було гарно, проплачено. Комендантом був [Андрій] Парубій. У нас нічого не було, наметів не було, а там.... Мені стало шкода цих дітей...

– Тобто вас не фінансували?

– Абсолютно, ні. Просто на ніч залишалися студенти. Мене досі дивує роль Руслани. Вона з першого вечора приходила і все там тримала на якомусь надриві. Тоді ж я з [Юрієм] Луценком зустрічався, з [Анатолієм] Гриценком. Луценко тоді був ніде, говорив, що хоче звести [Майдани]. Що пропонував Яценюк? Я зараз підведу, ви зрозумієте...

– Давайте!

– Яценюк каже мені: "Послухай, не може у нас бути два Майдани. У нас там усе нормально, ми фінансуємо. "Тепло, хорошо, наше радушие. Надо вам отсюда уходить". Я відповідаю: "Ти злегка недостатньо розумієш природу цього явища. Я тут не головний баран. Студенти звідси не підуть. Їм важко пояснити, навіщо це потрібно". Усе ж це питання я на координаційній раді підняв. Виникла дуже бурхлива реакція. Дітвора сказала: ні, з цього місця ми не підемо. Але нас уже оточили, піджимали. А паралельно йшов партійний Майдан. Одна з ночей була дуже холодною, дощ ішов. Я пішов до Парубія...

– Погрітися?

– Ні, мені дітей шкода було. Коли я заступив на свою зміну, кажу йому: "У тебе теж студенти сидять, не знаю, може, вони партійні. І у нас. Нехай студенти з нашого Майдану прийдуть погрітися? А твої – щоб до нас сходили." Парубій – нормальна людина, зібрав кількох своїх студентів, щоб таке заміщення сталося. І що почалося, що я почув з того Майдану? "Та хіба мало що там цей Рибачук сказав? Ми звідси нікуди не підемо". У результаті одні студенти нікуди не пішли, а ті, що прийшли до них, – залишилися. І таких ситуацій було багато. Я Арсенію пояснив, що не можна цей Майдан переносити. І таке стало відбуватися... Це було пов’язано з тим, що Пашинський, Кужель не могли потрапити на трибуну. Але я не вирішував цих питань. Існувала самоорганізація. Я ці настрої бачив. Можливо, вони були несправедливими.

Стоять діти з написами "Правий сектор". У руках у них палиці з ланцюгами. Пов’язки. І вони якісь трошки монументальні

– Весь час гасло звучало: "Без партійних прапорів".

– Так, без прапорів. Студенти ухвалили так званий маніфест, або універсал Майдану.

– Яценюк вас не зрозумів?

– Зовсім.

– Так чому ви пішли?

– Закінчився концерт, і в ніч розгону фактично закінчився "студентський Майдан".

– Ви в ніч розгону там були?

– Звичайно! Я був там присутній 22 години. Фактично вже втрачав свідомість.

– Що вам запам’яталося?

– Кілька моментів перед очима. Приблизно о 12 годині пішов у цілодобову кав’ярню біля Хрещатика, дві такі точки було. І ми там грілися, і "Беркут". Повертався назад. На розі Хрещатика та Інститутської стоять діти з написами "Правий сектор". У руках у них якісь палки на ланцюгах, як в американських фільмах. Пов’язки. І вони якісь трошки (пауза) монументальні.

– Не ваші?

– Я їм кажу: "Ой, ви такі серйозні!" Хотів пожартувати. У мене відклалася ця назва – "Правий сектор". Бо я знав, що це футбольні вболівальники. Закарбувалося в пам’ять. Потім у мене почалися переговори. Там був Андрій Шевченко, той, що зараз посол [у Канаді]. Студенти домовилися, що немає сенсу більше там стояти, тому що "Беркут" уже з усіх сторін. Вони сказали: ми робимо перерву, а потім починаємо загальноукраїнську акцію непокори. Тактика така, що ми з Майдану йдемо і передаємо його політикам. Кілька годин пішло на ці розмови. Там була моя організація, половина якої вела Facebook-сторінку Євромайдану, а інші з Русланою працювали. Усі були страшенно втомлені.

– І що сталося?

– Десь о другій годині [30 листопада 2013 року] почалися всі ці історії. Ми практично вже непритомні. Андрій Шевченко та Пашинський кажуть: та все нормально, ми беремо цей Майдан під охорону. Скількись десятків осіб з охорони Пашинського. Виникла тема, яку час від часу піднімали, – озвучка. Політики спочатку дали нам такий броньовичок. Є фотографія, як у першу ніч [Єгор] Соболєв на ньому. Зручна штука, там дуже потужні гучномовці. А потім нам кажуть: ми його забираємо. І була ніч, коли і Руслана голос зірвала, і в мене голос сів. Ми говорили в динамік китайського магнітофончика. Нам звук страшно потрібен був. На Facebook-сторінці ми кинули анонс – хто може надати звук. І тут ми п’ємо каву, нарада – і раптом кажуть, що біля метро "Хрещатик" "Беркут" зупинив машини зі звуком. Я пішов туди, ледве не битися. Тоді я познайомився із сином Гриценка, Олексієм. Потім на своїй машині, на якій і до вас сьогодні приїхав...

– Яка у вас машина, до речі?

– Toyota RAV. Джипчик, у ньому було місце. Апаратуру нам завозили на вантажному мікроавтобусі. Ми намагалися біля цирку з ними зустрітися. Але міліція цей мікроавтобус виштовхала аж за межі.... Ми, як у кіно, перевантажили обладнання на два джипи. Я зустрівся з бізнесменами. Вони мені сказали: ми готові це все підтримувати. Але якщо буде політичний Майдан, то – ми знаємо! – у них є бабки, нехай самі все роблять. Ми говоримо: "Добре!"


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ближче до побиття...

– О другій із чимось ми попрощалися. Я – мертвий, фактично вирубався. Мене перелякана дружина почала шукати. Я на квартирі у друзів зупинився, у Києві, до дому я не доїхав би – засинав за кермом. А тут – побиття студентів! Я був страшенно розлючений. Їхав до Майдану, сигналив... Не можу тут показувати, які пальці я висовував. У нестямі. Не міг собі уявити, що таке сталося. По телевізору вже крутили ці кадри. Під’їжджаю до Михайлівського собору. І бачу народних депутатів. І вони кажуть: ну що, мовляв, Майдан продали, а самі втекли?

– Вам казали таке?

– Мені.

– Хто?

– Депутати від "Батьківщини". І так зло, дивлячись в очі. Потім [Андрій] Дзіндзя підключився. Почалася велика кампанія шельмування "студентського Майдану". Відбувся показовий епізод, про який мені розповів Єгор Соболєв. І знову – з Пашинським. Він нібито відповідав за безпеку. Якщо мій мобільний телефон не прослуховують, я почуваюся неспокійно, за будь-якого режиму. Я навіть спеціально цим користуюся. Але деякі люди до такого не звикли. Єгор був страшенно здивований, що йому на мобільний зателефонував Пашинський і попередив, що якщо буде спроба розмістити альтернативний Майдан із протилежного боку Поштамту, то – "мы вас уничтожим".

Луценко мені говорить: "Ти ж знаєш, що Майдан фінансує Льовочкін? Що він дає Руслані два мільйони баксів? Я сподіваюся, ти не в долі?"

– Пашинський сказав Соболєву?

– Так. Він сказав, що всі наші телефони прослуховуються. "Передай Руслані, – каже, – що завтра від вас нічого не залишиться". Соболєв розповідає, що надсилає смс Руслані – і тут же телефонує йому Пашинський. "Молодець, – каже, – правильно зробив". Соболєв дивувався – хто це нас прослуховує. Далі на мене дав свідчення полковник КДБ [Володимир Сівкович], назвав мене основним організатором. Проти нас відкрили кримінальну справу, почали допитувати.

– Вам відомо сьогодні, хто віддав наказ розігнати "студентський Майдан"?

– У цьому й питання. Розслідували, що я був у змові... Хочу ще одну історію про Луценка розповісти. В один із вечорів він мені каже: "Ну, ти ж знаєш, що це все фінансує Льовочкін (у 2013 році – глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін. "ГОРДОН")? Що він дає Руслані два мільйони баксів?" Дивиться так на мене... (Зображує пильний погляд).

– Вам говорить?

– Так, ми вдвох із ним сиділи. Ми пройшли з ним свого часу історію... Посміхається і говорить: "Я сподіваюся, ти не в долі?" Але по посмішці видно, що хоче зрозуміти, у долі я чи ні. Озвучив він мені цю тему, мені було дивно. Що Льовочкін, Банкова, Клюєв (у 2013 році – секретар РНБО Андрій Клюєв. "ГОРДОН") фінансували. Це легко перевіряється в інтернеті, тема така гуляла. Так що політики дуже образилися. Я і під час Помаранчевої революції на трибунах не був, не входив у Тимчасовий уряд. Я не любитель політичних колгоспів. Було нецікаво. Я українець, я збоку. Я був шокований тим, що сталося на цьому Майдані, і кампанією ненависті й дискредитації "студентського Майдану". Якби мене дискредитували – бог із ним.

– Так хто дав наказ на розгін? Є у вас відповідь?

– Ні.

– А хто насправді фінансував Майдан?

– Була сторінка у Facebook. Нам за неї привітання Цукерберг (засновник компанії Facebook Марк Цукерберг. "ГОРДОН") надіслав, тому що це була найдинамічніша сторінка в історії Facebook. За два дні буквально – три мільйони унікальних користувачів. Спочатку одна, дві, три людини займалися. Потім ми переклали англійською. Поставили на неї п’ять чи шість комунікаційників.

– Так ви спілкувалися із Цукербергом!

– Ну, там багато українців. Ми все робили через Facebook. Робиш запит – і тобі за хвилину треба 100, 200, 300 відповідей проаналізувати. Ми почали захлинатися. Але все, що нам потрібно було, діставали через Facebook. Гроші приносили кияни. Була баночка. І – ось так вистачало! (Проводить рукою по шиї). Люди все привозили. Ми створювали певні логістичні речі. Цікава, до речі, тема, як ці всі мережі працюють.

Пам’ятаю, коли мені увірвався терпець. Коли я вперше почув Ляшка на Майдані. Подумав: о Господи, як таке нещастя може потрапити на трибуну? Тривожний сигнал, що все зовсім не туди йде. Такий відвертий популізм!

– Що для вас стало останньою краплею, після якої ви покинули Майдан?

– Коли почався політичний [Майдан], я пішов зі сцени. Але брав участь у марші від парку Шевченка. У мене аж голос сів, коли я в тисячний раз пояснював: люди, ми ж тут не для того, щоб почути, про що там говорять. Ну що нового скаже мені, при всій повазі, [Олександр] Турчинов чи інший депутат? Ви їх потім по телевізору подивіться. Ми вийшли, щоб показати, що наших дітей не можна бити.

– Відбувалися на Майдані якісь дивні для вас речі? Те, про причини чого ви досі не маєте уявлення?

– Так, були... Одна цікава історія з полковником, який, мабуть, від влади відповідав за безпеку. Студенти зібралися у парку Шевченка. Тоді ще Руслана, сидячи у мене на плечах, виступала, є фотографія. Тоді той Майдан відмовився спілкуватися з Луценком і Кличком. А я про це не знав, оскільки студенти не підпускали до себе. У мене було завдання мирно провести їх від парку по бульвару Шевченка до Майдану. Я добре знав полковника, мені ще [Віктор] Чумак його показував. Він ходив дуже злий. Казав мені по-російськи: "Что, вы детей хотите подставить?" Але я був для нього старший за званням, він поважав. Ми з ним домовлялися. Ми дійшли до місця, де раніше був пам’ятник Леніну. І виникла невелика заминка. Гарячі голови говорили: "Давайте просто по Хрещатику підемо". Колона із тисяч студентів. Відбулася коротка нарада. "Полковнику, – кажу, – що скажете?" Він: "Вы сейчас все перекроете. Давайте пройдем через подземный переход". Студенти це почули. Ми пройшли по підземному переходу. Він ще потім миготів, цей полковник. Коли студентів побили, я його зустрічаю біля Михайлівської. Питаю: "Ну що, полковнику?" Він такий (дивиться вниз)... Реально видно, що це не його тема. Навіть у той час, за Януковича, були люди, які розуміли, що хтось їх використовує. Йому було соромно. З інших моментів на Майдані мене найбільше все-таки вразив дух цих студентиків. Іде дощ. Вони сидять на бетоні, у плащах із целофану. Немов горобці. Один біля одного, маленькі ще. Їм по 17–18 років. І я розумію, що вони звідси не підуть. Після цього у мене сприйняття української молоді стало зовсім іншим. Тому мені так боляче було, що пішла абсолютна дискредитація. От якби вони всі загинули, не дай бог, – були б героями. Як під Крутами. Але вони вистояли і виявилися чеснішими, хоробрішими, цікавішими за професійних політиків. А політики назвали їхній Майдан танцюльками з ліхтариками. "А вот сейчас придут взрослые парни и всем покажут". Я продовжував ходити і говорив киянам, що ми ходимо не для того, щоб слухати політиків. Пам’ятаю, коли мені терпець увірвався. Коли я вперше почув [Олега] Ляшка на Майдані. Подумав: о Господи, як таке нещастя може потрапити на трибуну? Тривожний сигнал, що все зовсім не туди йде. Такий відвертий популізм!

(Посміхаючись). Вам що, Ляшко не подобається, не зрозуміла?

– На "112-му каналі" знають: коли я в студії, синхрону Ляшка краще не ставити. Я безмежно його тролю. Я розумію технологію, але не розумію, як за політика такого типу можна голосувати. З іншого боку, за нього голосують люди не надто освічені. Бог із ним!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Олегу Борисовичу, часу мало, а тем, які цікаво з вами обговорити, багато...

– ...А ми так і не вийшли з минулого, так?

– Але я ще про минуле хочу у вас запитати. Але не про цю революцію, а про Помаранчеву, вашу першу. Після неї відбувся перший у незалежній Україні гучний корупційний скандал, пам’ятаєте? Ви тоді стали главою Адміністрації Президента.

– Так, я дуже не хотів цього, добре пам’ятаю.

– Цьому передувала гучна подія. Олександр Зінченко (у 2005 році – глава Секретаріату Президента. – "ГОРДОН") вийшов на прес-конференцію і звинуватив оточення президента [Віктора] Ющенка...

– ...ключових гравців...

– [Миколу] Мартиненка, [Олександра] Третьякова, [Петра] Порошенка. Був скандал, про нього всі писали і говорили. Але жодних наслідків, крім відставки Зінченка, він не мав. Водночас яких-небудь конкретних фактів корупції він не навів.

– "Любі друзі", як їх назвала жінка з косою, у судах виграли.

– Зараз уже, напевно, можна говорити: що це було? Що залишилося за кадром? Ви ж пам’ятаєте.

– Звичайно, пам’ятаю. Я не вірю, що покійний Зінченко мав якусь змову із жінкою з косою.

У вересні 2005 року найнепопулярнішим політиком в Україні з рейтингом -76% був Петро Олексійович Порошенко

(Посміхаючись). Ви так про Юлію Тимошенко?

– Так, про Тимошенко. Цей образ усім відомий.

– Ви її любите, я бачу!

– Я у неї був віце-прем’єром. Якщо ми хочемо зрозуміти ту історію, то важливо зрозуміти, як почали розвиватися ті чи інші події. Коли Ющенко хотів мене дістати, він називав мене "моральним гарантом". Мене раптово висмикнули з віце-прем’єрства, і я не хотів бути главою Адміністрації, це всім відомо. Стався цей корупційний скандал. Цікаво, що тоді, у вересні 2005 року, найнепопулярнішим політиком в Україні з рейтингом -76% був Петро Олексійович Порошенко. Від найнепопулярнішого – до президента.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Як історія повертається!

– Це до запитання про пам’ять українців. Так от, мене несподівано запросили в резиденцію президента. Там були Роман Безсмертний, Третьяков, Порошенко, Мартиненко, по-моєму, [Давид] Жванія. Усі, плюс-мінус, "любі друзі". Тема стояла одна: що робити?

– Одразу після прес-конференції, так?

– Так, після того, як усе вибухнуло. До цього був цікавий епізод. Ми з [Нестором] Шуфричем летіли в Крим. Шуфрич і [Дмитро] Табачник тоді стали депутатами кримського парламенту. Ранній рейс. І Шуфрича чомусь пробило поговорити. У нас із ним специфічна історія, я на ефірах не раз із ним сходився у двобої. І він каже: "Ми з [Віктором] Медведчуком замовили соціологію. Вона просто вбивча. 50 тисяч опитали". Щоб глядачі розуміли, у середньому опитують 2000 осіб. "Соціологія показує, – він каже, – що якщо зберігається "помаранчевий" союз Тимошенко і Ющенка, у вас мінімум 55%. Яку б дурню ви не робили, із цим союзом ви непереможні". А Медведчук та інші чому тоді програли? Занадто глибоко копали! Цю тему я, звичайно, запам’ятав. Коли все це сталося, мені стало зрозуміло, що коаліція під загрозою. При слові "Тимошенко" всі сказали: "Жодних переговорів! З нею неможливо домовлятися!" (Демонструє жест – великі пальці вниз). Я кажу: "Вікторе Андрійовичу, давайте я спробую бути моральним гарантом домовленостей". Як людину можна перевірити? Я так вихований: якщо мені говорять про якусь людину, що з нею не можна мати справ, я один раз дам шанс. Така натура. Ющенко мене послухав. Каже: "Ну добре, давай". Із Тимошенко "любі друзі" провели довгі переговори. Я розумів, що потрібно "розрулити ситуацію". І приймається рішення. Ющенко не відправляє Тимошенко у відставку. Ідуть у відставку скомпрометовані публічно секретар РНБО Порошенко і Третьяков (у 2005 році – перший помічник президента. "ГОРДОН"). А Зінченко вже тоді подав у відставку. Троє з цієї сторони. І троє з боку Юлі. Тоді ще непитущий – це я іронічно! – міністр економіки [Сергій] Терьохін, гуманітарний віце-прем’єр, який тоді зірвався і дуже багато говорив... Господи, вискочило з голови прізвище. (Микола Томенко. "ГОРДОН") Та третій, що був найболючішим для Юлі, – голова СБУ Турчинов. Юля і так пробувала, і так. Але потім, як кажуть, ударили по руках. А я – моральний гарант. Ми були тільки втрьох: я, Юля і президент. І я фіксував усі домовленості. Я їй заздалегідь сказав: "Юліє, знаєш, я єдиний, хто вирішив, що твоє слово чогось варте. Давай доведемо це". Ця ситуація була восени, а в березні 2006 року були вибори. Перші вибори за президентства Ющенка, після Помаранчевої революції. Для Юлі це було дуже важливо. Вона не йшла у відставку, по три людини звільнили, і вони поділили, хто де буде на виборах. Юля – та ще переговірниця, вона свою квоту вигризе. Із чарівною посмішкою. Домовилися. Уже пізно було. Президент поїхав. Я залишаюся в його офісі, викликаю шефа протоколу. Кажу: неси укази, тому що у президента тоді ще були повноваження відправляти міністрів у відставку, як у [Леоніда] Кучми. Але потрібна все одно була віза прем’єр-міністра. Пам’ятаю, коли Ющенко був прем’єром, а я – керівником апарату, Кучма просто викидав [міністрів], нашої візи не питав, що нас ображало. Юля так бере мене за руку і каже: "Олеже, давай завтра вранці?"

Телефонний дзвінок. Юля. Голос, як дзвінкий кришталь. Ридає: "Олеже, я тебе дуже прошу, тільки ти можеш врятувати Україну"

– І ви розтанули?

– Ні. Але спрацював внутрішній голос. "А чому вранці?" Я приїжджаю додому далеко за північ. Я із двома телефонами спав. На одному – президент, на другому "Кремль", умовно. Десь під ранок – дзвінок. Гриценко, тоді він був міністром оборони. Я тільки дві години тому ліг, не розумію, що відбувається. Я щось мямлю у відповідь. І раптом бере трубку посол Сполучених Штатів Америки. Ми з ним англійською спілкуємося, як усі українці. (Посміхається). Він каже: "Я зараз до тебе приїду". Я живу за 35 км від Києва. Дивлюся на годинник: приблизно четверта година. Як коли німці напали.

(Посміхається). В Америці якраз нормальний час!

– Але посол тут! Я не розумію, що відбулося. Кажу: "Ні, пане посол, я викликаю свою машину. Сам приїду до вас". Їду, уже шоста година, світає. Проїжджаю Безрадичі. Ющенко [телефонує]. Видно, як відчув. "Ну що, моральний гаранте, ти вже все знаєш?" Я кажу: "Ні". Він: "А куди ти їдеш?" Кажу: "До посла в резиденцію". – "Ну добре, поїдь, поїдь". Приїжджаю до посла. І він мені розказує: його переконали в тому, що Ющенко зійшов із розуму, бо він відправляє всіх у відставку, його потрібно зупинити, треба будь-якою ціною зберегти коаліцію. Я кажу: "Та ви що, пане посол?! Хто таке сказав?" Дивлюся – він просто бліднішає, і побіг. Депешу, мабуть, уже склав. Що відбувалося тієї ночі, як я потім з’ясував? Тимошенко скликала свій внутрішній кабінет. Терьохін, [Ігор] Гринів, який потім мені деякі деталі переказував, із того боку. Мовляв, ти розумієш, це міф, що Юля така сильна жінка, вона, насправді, не все вирішує. Я відповів йому: "Ігоре, вона б так нам і сказала, що не все вирішує". Загалом, поговорив із послом і їду на Європейську площу, бо там Юля чекає. Телефонний дзвінок. Юля. І голос такий – ніколи не забуду – як дзвінкий кришталь. Ридає: "Олеже, я тебе дуже прошу, тільки ти можеш врятувати Україну". Я їй відповідаю: "За ніч, навіть за півночі, позиція президента не змінилася. Ми ж домовилися! Значить, усі люди, які про тебе таке говорили, казали правду?" Вона каже: "Приїжджай". Я приїхав. На ній макіяжу немає. Талановита акторка! Знову мене за руку бере: "Олеже, мені треба переговорити із президентом". Та не питання! А за дверима вже журналісти стоять, прес-конференція. Приходжу до президента. Кажу: "Вікторе Андрійовичу, усе, моральна гарантія не спрацювала". Юля ще хвилин 30 намагалася ситуацію вирулити. Потім, як вона і розповідає, заскочив розлючений Порошенко. У результаті, як мені розповідав Гринів, вона майже тиждень була в шоці. Вона була впевнена, що Ющенко не наважиться, що вона сильніша. Можливо, за інших обставин Ющенко і не наважився б...

– ...на відставку?

– Так. Так що з того часу словосполучення "моральний гарант" для мене має іншу ціну. Це – щоб ви розуміли, як робиться українська політика. Навіть якщо мене ввести у транс, я це буду повторювати. Я там був. І Юлі я сказав: "Ти ж розумієш, що я про це буду говорити публічно?"

Заступник голови Одеської обладміністрації мав сім судимостей. Я знаю односельця президента Ющенка, який його туди втюхав

– Ви розповідали, що, будучи на посаді глави Адміністрації Президента, відмовилися від шалених грошей...

– Від можливостей...

– ...Так, від можливостей їх заробити. Ви говорили, що щодня могли б мати кілька сот мільйонів доларів. Мене ця сума вразила.

– Ну, це я так... Не кожного дня.

– Поясніть мені, я не в курсі, як технічно таке може бути? За що і де глава Адміністрації Президента може отримувати стільки? Заводити до президента якихось бізнесменів?

– Н-так, порядок сум... Я ж не апаратна людина. Не був членом КПРС, не номенклатурник. Коли, наприклад, я перший раз зайшов у Кабмін, то був керівником офісу прем’єра. До прем’єра без мене неможливо було потрапити. Мені сказали: ось, є спільний гарний знайомий, просив про зустріч, я бачу, що ніякої корупції в цьому немає, мало того, я можу бути присутнім на цій зустрічі, якщо не дуже довіряю. Але за це хтось отримав тоді, це 2000 рік, $30 тис. А я був нещасним главою служби прем’єр-міністра. Мені досвідчені кабмінівці говорили: зрозумійте, якщо ви не берете, це зовсім не означає, що хтось не бере. Можливості глави АП колосальні. Я був страшенно вражений уже за часів "помаранчевого" президента Ющенка кадровими призначеннями. Наприклад, заступник голови Одеської обладміністрації мав сім судимостей. Я знаю цього односельця президента, який його туди втюхав. Це страшенна дискредитація. Я сказав, що всі призначення перевірятимемо. За формальної перевірки я писав у всі структури, за стандартною процедурою: у міліцію, у прокуратуру тощо. І, як правило, корупційні люди платили вже там. Мені звідти завжди приходили "кошерні" відповіді. Ми знайшли вихід. Є управління із взаємодії з правоохоронними органами. Була окрема війна, я чотири місяці звільняв звідти людину Медведчука. Чотири місяці часу глави Адміністрації Президента, щоб звільнити одного співробітника! Так от, ми створили в управлінні неформальну групу, яка дуже добре перевіряла. Із публікації в газеті "Дзеркало тижня" я дізнався, що відомий "колядник", суддя [Ігор] Зварич крізь це сито не пройшов. Ми його розвернули. Зате через три дні після мого звільнення він через Адміністрацію Президента пройшов. Суми за такі речі? Мені одна людина – не буду називати прізвища, але вона у вас у студії була– подзвонила і сказала: "Там одна людина прийде. Хоче бути главою місцевої адміністрації у Криму. Сума – 10 мільйонів". Не гривень. Навіть пам’ятаю цю людину, яка там "прийшла". Людей на посади генералів я завертав тоді. Мої люди перевіряли, наприклад, генерала на посаду керівника обласної міліції. Я отримав об’єктивку: дружина курує, умовно кажучи, наркобізнес. І довжелезний список.

(Посміхається). А що ж їй курирувати за такого чоловіка?!

– Як таке може бути?! Юрій Луценко був тоді міністром. Я йому сказав: "Юро, я такого ніколи не підпишу". Пам’ятаю, він мені відповів: "Нет мента без хвоста". Я кажу: "Тут за хвостом уже мента не видно!" Я не підписував. Суми, які там фігурували, я собі уявляю, але зі мною про це ніхто не говорив. Я завертав, але потім виходили укази. Хоча не мали виходити. Є інші кабінети...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


(Усміхаючись). Але ж могли заробити, га? Стільки втрачених можливостей!

– Але найбільша можливість була пов’язана з посадою, яку зараз неформально займає Медведчук. Людина, яка "рішала" між Україною і Росією. Мені сам Бог велів. Я був главою Адміністрації, і Діма Медведєв – теж глава, у Путіна. Ми з ним на "ти".

– "Дімон"?

– Тоді ще він "Дімоном" не був. "Любі друзі", зокрема Женя Червоненко, Порошенко, усі такі досвідчені, накрили поляну, коли мене призначили. Але я туди не прийшов.

При слові "Володимир Володимирович" Медведєв відразу тверезішав

– Де?

– На Банковій. Із чим у нас виникла проблема і звідки мій образ людини несистемної? Чи Яценюк, чи то [Віктор] Балога говорив, що при мені вітер гуляв по коридорах. У мене відбулася принципова розмова із президентом. Моя заява про відставку була через три місяці роботи. Але – до чого мене готували "любі друзі", і я їх розумію? Вони сказали мені те ж саме, що і ви. "Ти емоційний, тобі довіряють. Чувак, ти в телевізорі розмовляй, захищай, а сюди..."

– ...не лізь?

– ...так. Не займайся, мовляв, цим. "Но тебе нужно правильно слетать в Москву. Мы организуем самолет, обо всем договоримся. Это очень важно". Цікавий момент був у тому, що вони сказали: "Если ты неправильно слетаешь, то..." Я підняв трубку, зателефонував Медведєву. "Дима, тут мне говорят, что к вам надо как-то правильно летать". А Діма таких жартів не любить. Він відразу почав: "Да нет, ну все нормально". Я кажу: "Прилечу коммерческим самолетом". І пішов у нас діалог. У якийсь момент люди були впевнені, що, оскільки я був найближче до Ющенка, то можу дуже природньо стати на президентську тему. "РосУкрЕнерго" це тоді було. Мій друг Діма питав: "А ты не хочешь с Владимиром Владимировичем встретиться?" Я його тролив: "Та ну слухай. Мы же с тобой, – кажу, – сами все решаем". А Діма від таких жартів аж бліднув.

– Почуття гумору і не ночувало, так?

– Він при слові "Володимир Володимирович" відразу тверезішав. Я йому говорив: "Зачем официально фотографироваться? Поставьте вместо Путіна картонку. Зачем у человека время забирать?"

– "Дурилка картонная".

(Сміються).

– У нього нерви здали! Пам’ятаю, я був на Красній площі, він мені каже: "Владимир Владимирович ждет через два часа". Суттю зустрічі з Путіним було наступне: він попередив, що відключить газ, "если мы не договоримся". І пішла жорстка тема про "договоримся", про "РосУкрЕнерго". Я зайняв таку позицію: "Ні, ми не такі". Я приїхав і сказав Віктору Андрійовичу: Тема "домовимося" – означає, що ми там попадаємо". На тему "РосУкрЕнерго" Діма Медведєв мовчав, як риба об лід. Хоча він був головою наглядової ради, від Путіна.

– А Путін говорив що-небудь про "РосУкрЕнерго"?

– Теж не говорив. Я Путіна тролив на інавгурації Назарбаєва (президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. "ГОРДОН"). Ми вчотирьох пили каву. Я сказав: "Владимир Владимирович, а что это такое, какие-то два хохла сделали с "Газпромом" joint venture 50/50. Это кем нужно быть? Президент не знает, я не знаю". У них була така реакція: "С нашей стороны все честно". Але потім уже Діма таки сказав...

– Діма – Фірташ (український бізнесмен, акціонер "РосУкрЕнерго". – "ГОРДОН") чи Медведєв?

– Я Фірташа ніколи в житті не бачив. І не знав, що тоді Фірташ уже доріжку протоптав, поки я відбивався на тому фронті. Вони грамотно працюють. А Медведєв сказав приблизно так: "Вам же нужно? Какая вам разница?" Я кажу: "Дімо, я не розумію. Ви купуєте дорожче, а продаєте дешевше. Десь повинна бути логіка?" Він відмахнувся: "Перестань. Все честно. Вы теперь власть, вот половина ваша". – "Половина чего?" Він раптом каже: "Пятсот". – Я говорю: "Чего?" – "Лямов". Пауза. "В квартал". – "Два миллиарда в год?" – "Ну да, приблизительно так. Это ваше. У вас же выборы, вам нужно".

– Тобто лише вам, на ваші потреби?

– Так. Ви ж, мовляв, влада. Що від мене потрібно було? Отримати добро від Віктора Андрійовича. Казали: "Просто звякни от президента". Я приїхав до нього, кажу: "Вікторе Андрійовичу, усе зрозуміло. Це схема, яка просто корумпує будь-яку українську владу. Ми цим не будемо займатися".

Дзвонять: "Вам Березовський готовий дати сто мільйонів на революцію. Тобі треба приїхати". Я кажу: "Ви що, здуріли?"

– Треба було перетелефонувати і сказати: "Ні, цього мало! Давайте більше!"

– Я просто не передзвонив, і стосунки перервалися. Вони відключили газ, і пішло... Паралельно, щоб не залишитися сам на сам, я за дорученням президента провів переговори з Держдепом, з американцями. Але з’явився посередник... Американський посол мене тоді привітав. Будучи з Ющенком, я ніколи не відпочивав. І ось я поїхав у Словенію до друзів. І він десь там був. Фірташ уже з’явився. Посол мені сказав: "Welcome to corruption club". "Вітаємо у клубі корупціонерів". Моя заява про відставку вже лежала тоді.

– Ви сказали: "Я не в долі і не в темі".

– У мене була ситуація, пов’язана з майором Мельниченком (Микола Мельниченко, фігурант справи про прослуховування кабінету президента Кучми. "ГОРДОН"). Ющенко тоді став кандидатом [у президенти]. Ми були в Канаді. Єльяшкевич (український політик, який дістав політичний притулок у США, Олександр Єльяшкевич. "ГОРДОН") телефонує: "Вам Березовський (російський підприємець і опозиційний політик Борис Березовський. "ГОРДОН") готовий дати сто мільйонів на Помаранчеву революцію. Тобі треба приїхати". Я кажу: "Ви що, здуріли?"

– Березовський в інтерв’ю Дмитру Гордону дуже жалівся. "Де ж гроші? Я ж давав, а Жванія..."

– Так правильно. Так пазл і зійдеться. Кімнати прослуховувалися, і я пишу: "Березовський, 100 млн. Давайте ще в бен Ладена візьмемо гроші на Помаранчеву революцію!" Щоб подружитися і з американцями, і з росіянами. Я відмовився. Але інші люди потім до нього поїхали.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Пане Олегу Борисовичу, у мене залишилося дуже багато запитань. І про сьогодення, і про майбутнє, і про минуле. Ви унікальний спікер і цікава людина, яка на запитання "Як справи?" дійсно починає розповідати, як справи.

(Усміхаються).

– Як в Одесі, так.

– Я вам дуже дякую і обіцяю нашій аудиторії, що в нас із вами відбудеться друга серія. І ми поговоримо про все, що планували.

– Спасибі!

ВІДЕО
Відео: 112 Украина / YouTube

Записав Микола ПІДДУБНИЙ


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/ribachuk-medvedjev-skazav-meni-perestan-vse-chesno-vi-teper-vlada-os-vasha-polovina-za-gaz-dva-miljardi-ljamiv-v-rik-232058.html”

Последнее от

Похожие материалы (по тегу)

Другие материалы в этой категории:

Проишествия

Редакция